Протягом кількох днів навіть у польській пресі з’являється інформація про Азовське море. Учора російський військовий корабель протаранив (пошкодив, але не потопив) український буксир. Здається, що в цій частині Чорного моря починається наступний конфлікт, і про Азовське море можемо чути частіше – навіть швидше, ніж пізніше – вечір 25.11, спалахує конфлікт – відбулась перестрілка між російськими і українськими підрозділами, є поранені.
Для початку карта, яка багато пояснює.
Азовське море є північною частиною Чорного моря між Україною, Кримом і Росією. Після анексії Криму його значення неймовірно зросло через протистояння інтересів Росії та України.
Як можна побачити вище, до Азовського моря можна потрапити тільки через вузьку і досить неглибоку Керченську протоку (червона стрілка). Ця протока також відокремлює Крим від території Російської Федерації, а шлях через неї (тепер через міст) є єдиним прямим автомобільним і залізничним сполученням Росія – Крим. Азовське море невелике і, крім того, дуже неглибоке (середня глибина 6-7 метрів) – але, як бачимо, має вирішальне значення для відправки товарів у південно-східній частині України (раніше на Донбас, тепер тільки до металургійних комбінатів Маріуполя), а також для російських перевезень у Крим. Через свою специфіку воно також не є простим для мореплавства – пізньої осені починають сильні шторми і в цілому погані погодні умови, а в холодніші зими море замерзає (бо неглибоке), зазвичай, на півночі (необхідні криголами), а іноді (рідше) замерзає і все до Керченської протоки.
Інтереси Росії
Для Росії Азовське море було важливим через Крим. Після анексії Криму (2014 р.) Росія зіткнулася зі стратегічною проблемою, як з’єднати анексований півострів з рештою країни – як для постачання товарів, а в першу чергу для електроенергетики (забезпечення поставок електроенергії – спочатку Крим не був самодостатнім – тепер там є нові електростанції), поставок нафти і газу, а також як відправити російських туристів до Криму. Сполучення з Кримом було також одним з елементів що зміцнювало сепаратистські тенденції на, т.зв., Донбасі (і заснування Донецької та Луганської Народних Республік) та в інших південно-східних областях України.
Українські області, де після революції 2014 року відбувалися проросійські протести, – в дійсності це також області, де був сильним вплив Януковича.
Малюнок з Вікіпедії
Одною з підсвідомих концепцій створення сепаратистських республік було доведення до захоплення прямого сухопутного сполучення Росія-Крим – інакше треба об’їжджати і через Керченську протоку.
Нинішня ситуація на сході України після домовленостей в Мінську – буферна зона військ (15 км з обох сторін – точність дотримувана рідко), де не може бути важкої артилерії і танків.
Малюнок з Вікіпедії.
Важкі бої 2014-2015 рр. і домовленості у Мінську призвели до ситуації з сепаратистськими республіками на Донбасі, але, як бачите, ключовий порт Азовського моря – Маріуполь залишився в українських руках, що призвело до зміни російської стратегії сполучення з Кримом. Швидко і за величезні кошти (йдеться про 4 млрд $ і перевищення бюджету щонайменше удвічі) був побудований міст через протоку – так званий Кримський міст згідно російської номенклатури.
Вражаючий 19-кілометровий міст через Керченську протоку був відкритий у 2018 році, залізнична частина у майбутньому 2019 році. Фото портал телебачення Республіка
Історія спроб збудувати міст у цьому місці довга, так як це розглядалось ще часів царя, а перший міст був побудований Німеччиною під час короткострокової окупації Криму (на жаль, важко знайти фотографії), але його відразу довелось знищити під час евакуації. Росіяни з руїн та залишків матеріалів побудували залізничний міст, але він простояв лише з 1944 по 1945 рік і був зруйнований крижинами та човнами, яка вдарялись об опори під час штормової погоди. Пізніше планувалося кілька разів відновити інвестиції в Радянському Союзі, але безрезультатно. У 2016 році Путін вирішив побудувати (попри супротив України) і з використанням великої кількості сил та засобів (там працювало 10 тисяч працівників) була створена величезна конструкція (19 кілометрів), але і з великим прольотом (на 185 метрів) для проходження навіть найбільших суден. З тих пір Росія має можливість автомобільних перевезень (а незабаром і залізничних) в Крим, і підраховано, що 5-8 мільйонів людей щорічно перетнуть міст. Кожне судно, яке входить в Азовське море, повинно також пройти під мостом.
Щоб побічно зрозуміти Азовське море, необхідно повернутися до Криму та до Севастополя. Це не тільки місто, але, перш за все, століттями, російська фортеця і головна база російського флоту в Чорному морі. Там розташований знаменитий Чорноморський флот, а в Балаклаві (тепер частина Севастополя, колись місце знаменитої битви англійців з росіянами в Кримській війні) знаходився величезний таємний комплекс для підводних човнів. Навіть коли Крим був українським, у Севастополі містився російський флот і фактично займав більшу частину міста, проблема збереження оренди Севастополя та цієї військово-морської бази була також одним з факторів ідеї анексії Криму та реакції Росії після революції в Україні у 2014 році. Тепер з Севастополя контролюється усе Чорне море під наглядом російського флоту, а крихітний (порівняно) український флот повинен знайти інші порти. Росіяни намагаються закрити доступ до Азовського моря (вони блокують можливість захисту узбережжя біля Маріуполя українській стороні) і, водночас, через Азовське море постачають товари сепаратистським республікам.
Інтереси України
Вони абсолютно протилежні. Україна хоче будь-яким способом контролювати своє узбережжя Азовського моря і розміщує невеликий флот в Маріуполь. Через Азовське море проходить також основний маршрут постачання Маріуполя і торгівельного обміну портів та металургійних підприємств на узбережжі – у цій південно-східній частині України. Без морського сполучення вони стають мертвими – і, дивлячись на карту, весь рух проходить через Керченську протоку і під Кримським мостом. Тому Україна хоче «відкрити» для себе Азовське море і тема російської блокади (адже саме так можна назвати комплекс російських дій) дуже важлива в Україні – варто подивитися на українські портали і кількість інформації.
Нинішній стан
Конфлікт навколо Азовського моря, а насправді навколо сполучення через Керченську протоку увесь час присутній між країнами і вибухає з різною силою в різних місцях. Є угода (з 2003 року), але насправді не до кінця встановлено – так що невідомо, де морські кордони для України, а де для Росії. Україна готується до офіційних декларацій про розрив угод, Росія після будівництва мосту, починаючи з квітня, часто зупиняє кораблі з товарами, що прямують до українських портів. В останні дні – чергове загострення. Україна перекидає наступні кораблі – цього разу два ракетних катера і буксир, російські есмінці або інші надводні судна блокують це і навіть таранять буксир (на щастя, не тоне, але він пошкоджений). Ситуація загострюється, тому що тепер прохід в Азовське море заблокований, а в українській пресі з’являються заяви командирів ВМФ про те, що вони готові відбивати російську агресію.
Фото згідно cenzor.net.ua – видно як російський корабель блокує прохід через Керченську протоку.
Як завжди, в такі моменти нам доводиться мати справу з взаємним виявленням кораблів і бойових вертольотів радіолокаційними системами спостереження і загальним підвищенням напруженості.
Кораблі поблизу входу в Азовське море – станом на вечір 25.11. (згідно cenzor.net.uk) Конфлікт швидко загострюється.
Я хотів написати, що можна тільки надіятись, що конфлікт знову затихне і ситуація повернеться до нормального стану. На жаль, ввечері з’являється інформація, що конфлікт загострюється. Відбулась перестрілка – обидві сторони звинувачують один одного у відкритті вогню, росіяни захопили два (за іншою інформацією три) невеликі українські патрульні катери і водночас два українських моряки вже отримали поранення. Україна терміново просить скликати Раду Безпеки, навколо Керченської протоки збираються кораблі. Конфлікт поглиблюється – вранці можуть з’явитися інші повідомлення. Я думаю, що про Азовське море ми будемо чути значно частіше.
Україна Росія – війна також за помаранчеву стрічку.
Сучасний світ стає все більш складним. Окремі країни мають свої символи і по-різному до них відносяться – виявляється, що причиною конфлікту, арешту і, можливо, в майбутньому і війни може бути також прозаїчна … стрічка (рос. Ле́нта)
Кілька днів тому (за інформацією українського порталу censor.net) один з громадян Російської Федерації був затриманий в київському аеропорту (летів з Білорусі), йому було відмовлено у перетині кордону і заборонено в’їзд в Україну на 3 роки. Причиною була … помаранчево-чорна стрічка, прив’язана до його багажу (фото нижче згідно censor.net). Нам може здатися, що це тривіальне непорозуміння або помилка, але насправді це великий символічний конфлікт між великодержавницькими символами Росії та сприйманням цього символу в деяких країнах, яким загрожує російська агресія.
Жовто-чорна стрічка не є випадковою прикрасою, а ключовим останнім часом символом російського повернення до великодержавницьких зразків Російської імперії.
Росіяни часто прикріплюють стрічку на автомобілях (внутрішні дзеркала, панель приладів), або навіть, як видно на фото, до елементів багажу. Звичайно, її носять на одязі.
Цей двоколірний символ – це стрічка Святого Георгія (Гео́ргиевская ле́нта). Колір розеток ордена Святого Георгія з Росії XIX ст., часто самостійно як стрічка був свого роду відзначенням російських солдат (царських). Кольори символізували вогонь та дим (помаранчево-чорний) і стосувались хоробрості на полі бою (деякі дослідники відносять їх до царських емблем чорного орла на жовто-помаранчевому тлі). У будь-якому випадку, стрічка переросла у символ, відзначені та найсміливіші солдати носили її на уніформі, а іноді символ розміщували на матроських шапках, відзначених за мужність підрозділів. З поразкою царської Росії і заснуванням Радянського Союзу стрічка, як реліквія реакційних часів, зникла, але ностальгія залишилася і кольори були відновлені під час II світової війни – як у радянській армії під час нових відзначень (Орден Слави і Медаль «За перемогу над Німеччиною в Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.») за боротьбу у Великій Вітчизняній війні, але також і зі сторони російських підрозділів, які воювали на стороні Німеччини (як пряма реактивація ордена Святого Георгія).
Точний колір стрічки («полум’я та порох») і символ, що сягає часів царату, а тепер сильно впливає на уяву спадкоємців Російської імперії.
У 2005 році стрічка повертається! Певна організація під назвою «Студентська громада» за підтримки урядовців розпочала акцію «Георгіївська стрічка». Помаранчево-чорний колір був відновлений і почали виготовлятись мільйони кілометрів стрічки, яку потім прикріпляли як до одягу, так і до автомобілів, вітрин і практично скрізь. Жовті стрічки надихали на підтримку (як у США як символ підтримки ветеранів та хлопців у бою), стрічка в Росії особливо використовувалась 9 травня – в день, що є офіційною датою перемоги над фашизмом. Акція була зустрінута спонтанною підтримкою громадян і щорічно офіційно повідомляється про те, що при виробництві стрічок знову були побиті рекорди. Щоправда в усій акції офіційно не згадується сам орден Святого Георгія (хоча її називають георгіївською, та більш прив’язують до так званої Вітчизняної війни), але насправді в Росії відбулось переповнення символами імператорської великодержавності від царських і комуністичних часів. Найважливіше (для влади), що громадяни з ентузіазмом підхопили ідею і постійно носять стрічки, а у деяких навіть не тільки в травні, а й протягом року вони прикріплені до внутрішніх дзеркал автомобіля.
Захоплений підхід до цього символу сприймається обережно, якщо не з ненавистю в деяких інших країнах, як Грузія або Україна. Там російський імперіалізм проявляється агресією та жертвами, і не має мови, щоб носити стрічку. Більше того – стрічка Святого Георгія офіційно заборонена в Україні, оскільки цей символ охоче використовували сепаратисти в Криму та на Донбасі. Через подібність до кольорів шкідника картоплі (колорадського жука), сепаратистів і прихильників Росії називають презирливо також «колорадами». Прийнята офіційна заборона і за використання помаранчево-чорних кольорів можна отримати штраф – перше порушення карається штрафом у розмірі 400 злотих, повторне – штрафом навіть удвічі більшим або позбавленням волі на 15 днів. Тому стрічка на одязі або багажі може бути також причиною заборони в’їзду в Україну, і, звичайно, навіть одягатись в ці кольори (тут увага для нас, якщо ми їдемо в Україну) може бути ризиковано.
У Польщі стрічка Святого Георгія абсолютно невідома, а помаранчево-чорні символи – зовсім незнані. Однак було б непогано, щоб так і залишалось і, щоб ніколи не бачити радісних воїнів царської або комуністичної імперської армії зі стрічками та гвинтівками на польських вулицях.