«Немає вільної Польщі без вільної України» — цю цитату, яку приписують Юзефу Пілсудському (без будь-яких доказів), і, безперечно, яка є свого роду головним девізом політичних ідей Єжи Ґедройця («Паризька культура»), ми чули чимало разів. І навіть якби обидва висловили туж саму думку, жоден з них не міг передбачити нинішньої ситуації, що склалась у 2022 року, коли вирішується майбутнє вільної України (а отже, можливо, і вільної Польщі).

Ситуація, про яку щодня згадують у головних новинах усі ЗМІ, насправді виникла «з нізвідки». Російсько-українські відносини залишалися вкрай напруженими з моменту анексії Криму, і весь час економічна та зовнішня політика України була спрямована на розірвання усіх тісних зв’язків з Росією (в тому числі енергетичних) для усунення будь-якої залежності, але кінець попереднього року не набув особливого характеру. Раптом, крок за кроком виникла уся ця головоломка — посилення військової присутності російських військ на кордонах, план великих військових маневрів Росії та Білорусі (наступні дивізії оточують українські кордони з півночі), у поєднанні з низкою несподіваних кроків на енергетичних ринках. З настанням зими (і паралельно з переведенням військ) ціни на газ на європейських спотових ринках різко зросли (навіть у 10 разів). Так, ціна на газ на початку і всередині 2021 року була на досить низькому рівні (у порівнянні до попередніх років), а в наступні місяці спостерігається раптове зростання попиту разом із збільшенням споживання європейських економік, які постраждали від коронавірусу.

Імпульс нерівномірності між попитом і пропозицією посилювався виключно низькими, як для зимового періоду, запасами газових сховищ у Німеччині (управління в основному здійснюється дочірньою компанією, що залежить від  російського Газпрому) і в цілому, все ще користуючись перевагами європейських енергетичних ринків, які погано пристосовані до подібної ситуації — підштовхнули ціни на електроенергію та газ до захмарних рівнів (спотовий ринок, який також потягнув ф’ючерсні ринки). Несподівано всі прокинулися у новій енергетичній реальності, де все в рази дорожче (навіть занадто дороге, у порівнянні із самою енергетичною ситуацією), тобто, з додатковою ціною, що містить  «премію за ризик» російських бронетанкових дивізій на кордонах. Ситуація чомусь «ховається» від експертів та аналітиків, бо складається враження, що після відходу Ангели Меркель з поста канцлера, серед політиків вищого рангу (найбільші та середні країни світу) залишаються лише непередбачувані особи з мегаломанією або менш раціональні популісти.

У всій цій новій головоломці геополітики та у новинах ЗМІ не має лише одного — думки України. Аналітики та політики говорять про можливе вторгнення, деякі посольства просто відзивають своїх співробітників з Києва, але про наших партнерів та друзів з України мало хто (або майже ніхто) не говорить, якою є їх позиція. На мою думку, абсолютно дивно, що лідер Комуністичної партії Китаю Сі Цзіньпін просив РФ (Путіна) «не здійснювати вторгнення в Україну під час зимової Олімпіади». Як бачите, важливими вже є не закон, правила, міжнародні норми чи доля тисяч людей, які можуть загинути в одну мить, а спокій телевізійних трансляцій пекінських спортивних змагань. Світ починає божеволіти (як в «Ірідіоні» Красицького «люди і боги божеволіють», в ми спокійно за цим спострерігаємо, дивлячись новини, і перемикаємо канали.

Тим часом Україна у разі атаки…буде стріляти. Якою б не була уявна прийдешність аналітиків, політиків та радників, проте більшість згодна з Зеленським, який заявив про єдину реакцію на ймовірну ескалацію з боку Росії , що «ми не хочемо війни, але ми будемо захищатися зі зброєю в руках». Українці будуть захищатися і стріляти незалежно від рішень європейських політиків, міжнародних штучних договорів чи якихось дивних домовленостей за їх спинами. Україна має чим стріляти і не лише силою своєї армії (яка значно покращила свою боєздатність за останні роки), а й рішучістю суспільства, яке справді цінує незалежність і розмовляє рідною мовою. Прогресивні навчання з цивільної оборони, взяття на облік жінок, навчання в школах щодо того, як діяти під час мінувань та бомбардувань — все це демонструє зростаючу рішучість.

Будь-яке вторгнення буде величезною трагедією, яке може набути світового масштабу, тому що торкнеться усієї «головоломки», потягне за собою подальші конфлікти на Близькому Сході, пройде через обидві Кореї і, можливо, навіть дійде до суперечки щодо Тайваню. Якщо станеться найгірше, це буде дійсно найгірше і матиме наслідки, які ми не можемо повністю передбачити. Єдиним нашим сподіванням (пишу саме «нашим», бо це торкнеться всіх нас) є те, що ця напружена ситуація — це є свого роду багатосторонній блеф і фактично її поширення пройде без серйозних наслідків (можливо, обмежиться тільки підвищення цін на енергоносії, необхідними змінами на енергетичних ринках та формуванням іншого бачення нового світу, який не буде таким простим, як раніше). Ця надія зростає, коли я дивлюся російські новини на головних каналах — тут немає атмосфери наростаючого конфлікту та підготовки суспільства до війни (і жертв) але тож, можливо, що вся російська політика спрямована лише «назовні», щоб отримати собі якісь бали та бонуси (а також скористайтеся перевагами вищих цін на сировину).

Як завжди, в такий критичний історичний момент, не зовсім зрозумілою на сьогодні є позиція Польщі (а також на майбутнє). Ми, звичайно, підтримуємо «вільну Україну», але з обережністю та, як бачимо в заявах політиків, «уважно спостерігаємо за ситуацією» і «рекомендуємо застосувати дипломатичні заходи». Я сподіваюся, що під цими явно досить кульгавими промовами існує як план А (для «м’якого» і виваженого розв’язання ситуації), так і план Б (за умови гіршого сценарію). Важко, звісно, розглядати це найгірше, тому що тут потрібні військові аналітики, а також затверджена концепція і план дій, як саме військово, фінансово та економічно допомогти сусіду, на якого нападають, але можна було б щось запропонувати для більш «м’якого» розв’язання ситуації.

Навіть якщо все заспокоїться, позиція України (і енергетична ситуація) не зміниться. І тут, мабуть, варто було б планувати набагато радикальніші і, безумовно, спільні стратегії. Є унікальний момент, коли Україна різко критикує стримані та частково русофобські німецькі заяви та відчайдушно шукає союзників на роки вперед. Можливо зараз — це саме час подумати про перехід до «енергетичного альянсу», де ми максимально підтримуємо зв’язок та синхронізацію української енергосистеми з європейською (сьогодні більшість з них пов’язана з російським BRELL). Це також може бути перезапуск лінії електропередачі 750 кВ і, можливо, спільна польсько-українсько-американська інвестиція в нові атомні блоки на Хмельницькій електростанції. Ще один з можливих варіантів — це максимальні інвестиції в український сектор видобутку газу та спільні колектори. Використання українських сховищ (навіщо їх будувати, якщо вже існують одні з найбільших у Європі) і, розширення польської енергетичної біржі шляхом об’єднання з українською. Звичайно, максимальний ризик, який передусім вимагає знищення багаторічних упереджень та руйнацію застарілих блоків мислення та виділення великих коштів на інвестиції, що також будуть доповнені величезною дозою взаємного терпіння. Але, можливо, власне час пригадати та  пам’ятати слова, що «немає вільної Польщі без вільної України», незалежно від того, хто це сказав…