Разом — Польща і Україна

Якщо дивитися на ці дві країни лише географічно, ми побачимо 80 мільйонів мешканці, понад 900 тис. км2 – у світовому рейтингу приблизно 31 місце відповідно до розміру площі (іноді ми не усвідомлюємо розміру африканських країн (як, наприклад, Ангола) чи південноамериканських, які враховуються в статистиці), 15 місце за кількістю населення, але якщо дивитися лише на саму Європу, то це вже 3 місце, відразу після Росії і Німеччини, щодо площі, звичайно, 2. Сам географічний рейтинг показує потенціал території, населення, але й великого економічного ринку і великого промислового організму – під час глобалізації, швидких змін і створення нових світових і локальних господарських потужностей. Польща і Україна або Україна і Польща разом — це новий гравець однозначно важкого калібру. За статистикою валового внутрішнього продукту (млрд $) Польща займає 21 місце (близько 614), Україна 61 (близько 109), зона разом просувається у першу двадцятку, але ефект синергії площі-населення-ринку-прибутку є на певно значно більшим. Очевидним здається питання, чи обом країнам на шляху до майбутнього розвитку краще діяти разом чи окремо?

АРГУМЕНТИ ЗА
Можливі союзи чи просто спільні політично-господарські партнерства підтримуються сьогодні 3 головними факторами.
Геополітика – в історії розвитку обох країн, Польщі і Україні просто … по дорозі у спільному розвитку. В результаті російської агресії, яка закінчилася анексією Криму, і російського втручання в конфлікт у повстанських районах так званого Донбасу — маріонеткових Луганській і Донецькій Народних Республіках – між Росією і Україною утворилося провалля, яке не вдасться заповнити протягом десятирічь. Російсько-українська проблема насправді відкрила всю Україну на захід, де природнім партнером для неї стає Польща. Польща, яку геополітична ситуація також змушує шукати партнерів, які дозволили б убезпечитися від потенційної російської небезпеки. Не будемо себе обманювати, вона постійно присутня як у стратегічних рішеннях, так і в ментальних образах, які надихаються історичним досвідом. Зважаючи на певне послаблення зацікавленості Європейського Союзу справами Центрально-Східної Європи, а може і природному, іншому розумінню паритетів Союзу “чітко західними” країнами, Польща шукає своє місце, одночасно розглядаючи свої можливості. Польща для ЄС в той самий час завелика — щоб легко позбутися всяких національних прагнень і легко погодитися на природне лідерство декількох великих країн Союзу, і замала — щоб самостійно претендувати на роль провідного аніматора політики ЄС, через що вона розпачливо шукає інших рішень, як наприклад, концепція Міжмор’я. На цьому паралельному шляху Польщі та України з’являється унікальна спільність інтересів на щонайменше найближчу декаду, коли обидві країни шукатимуть природного союзника чи хоча б допоміжного партнера.

Люди — які важливіші за політичні рішення чи вплив пропаганди. Протягом останніх декількох років це спричинена хорошою кон’юнктурою масова еміграція українських працівників у Польщу з метою отримання заробітку. Сьогодні їх, на певно, за офіційною статистикою понад 1 мільйон, а в реальній економіці щонайменше 2 мільйони. Незважаючи на те, що завжди ситуація зіткнення культур створює проблеми, це також впливає на краще взаємне знайомство і проникнення впливів — і так, принаймні у Польщі, трапилося щось нове, надалі недооцінене політиками і експертами. Українці стали невід’ємною частиною польського суспільства як працівники офісів, фабрик, різних сервісних пунктів, але також все частіше партнери в роботі і бізнесі. Також вони стали нашими сусідами, особами, які створюють власні родини і будують власні будинки саме у Польщі. У школах з’являються десятки українських дітей, які навчаються у польських класах, і у природній спосіб встановлюються контакти і дружба, та проникають звичаї і культурні традиції. Хоче того Польща чи ні, вона стає трошки більше українською — через величезну кількість українських працівників, котрих ми бачимо з бейджами, на яких написані нетривіальні імена, чи як водіїв Убера, що приїжджають на виклик. Польща, а польські підприємці напевно, починають цінувати Україну і вбачати величезну користь від співпраці. Польські фірми також починають повторно споглядати на український ринок і повторно пробують інвестувати туди або встановити співпрацю. Внутрішнє партнерство відбувається на максимально базовому рівні, бо коли воно створюється людьми і приватним бізнесом без якихось великих слів і урядових декларацій, то стає фактом.

Економіка — спільна вигода поєднує найбільше. Останні роки це спільний економічний шлях. Україна з огляду на геополітику (Крим і Донбас) повинна переорієнтуватися на Захід, а Польща, користуючись хвилинними благами господарського пожвавлення, поглинає мільйони українських працівників. У подальшій перспективі також вимальовуються спільні господарські цілі — в особливості якщо дивитися на сировину і на енергетику. Спільна геостратегічна проблема залежності від імпорту російського газу і проблема ниток трубопроводів, які проходять як через Польщу, так і через Україні з Росії у країни Заходу, які знаходяться під загрозою через будівництво Північного потоку II – поєднує у кожному аналізі справ енергетичної безпеки. Польща може собі дозволити альтернативні поставки, якщо сама збудує відповідні газові вузли, Україна має одні з найбільших у Європі газосховищ — що може бути цікаве для Польщі. Україна це також країна дешевої електроенергії (50 % з ядерних електростанцій), і є потенційні, хоча станом на сьогодні дуже складні шанси на об’єднання енергетичних систем (відбудова старого з’єднання 750 кВ і можливий експорт української електроенергії у Польщу), але також великої можливості інтеграції / поєднання / інвестицій енергетичних концернів. На сьогодні це надалі повільно і побоюваннями (з обох сторін) …

АРГУМЕНТИ ПРОТИ
Для того щоб були створені можливі союзи або ж спільні політично-господарські партнерства, вони повинні переважити проблеми — і я теж розділяю їх на 3 головні чинники.

Історія – величезні трагедії обох країн надалі більш розділяють, ніж схиляють до рефлексії. Історія відносин Польщі і України складна і дуже важка. Природні суперечливі інтереси і, передусім, спільне прагнення обох до створення виражено національних країн — спричинили в історичному просторі конфлікти, які вирили великий рів упередженості, та навіть ненависті. Історична дискусія дуже складна і завжди повертається до болісних моментів – а це у кожному суспільстві присутнє у душі і в літературі. У Польщі кожен повинен визнати, що у випадку стосунків з Україною він має спосіб сприйняття, сформований на “Трилогії” Сенкевича, а також на книжках і фільмах з комуністичних часів, які специфічним способом показують конфлікт з УПА. Те, що обидві країни природним способом спираються на символи минулого, викликає емоції, і може становити бар’єр, який неможливо подолати (наприклад, питання левів на Личаківському цвинтарі). Якщо з обох сторін політики, історики, а передусім, люди — не будуть в стані піднятися понад історичні поділи, то історичний шанс на спільне партнерство буде втоплений у морі претензій і звинувачень — як це вже багато разів ставалося в історії. На певно, одного можна навчитися з цієї історії, що незалежно від проблем між нашими країнами, в той момент, коли Польща і Україна відверталися одна від одної, то моментально обидві країни потрапляли у набагато більші конфлікти з іншими своїми сусідами і зазвичай втрачали незалежність.

Культура і звичаї — не завжди поєднують, а можуть теж створювати перешкоди. Буває, що релігійні традиції призводять до певних проблем — а специфічна, сильна пов’язаність польського католицизму з історичним досвідом боротьби за незалежність становить досить вибухову суміш — аналогічно вбувається з другої сторони. Інший алфавіт — який сьогодні може, скоріше, дати шанс цікавій відмінності, бо з огляду на подібність мов і досить загальне покращення комунікації між людьми, він вже не становить такої великої проблеми як раніше. І, звичайно, типові іманентні риси кожного суспільства або наші кальки у сприйнятті поведінки інших соціальних груп – „панськість” або, говорячи просто, „задирання носу” у польській поведінці або ж „козацтво”, а може „велика крихта шаленства” в українській поведінці. Іноді поєднує, але іноді сильно розділяє і призводить до конфліктів. А може на підставі спільного досвіду і співіснування культур вдалося б збудувати щось, що для різноманітності поєднає лише найкращі елементи обох сторін?

Політика — як завжди, це найскладніше, бо іноді дії політиків не продиктовані довготривалими стратегічними цілями, а, скоріше, короткотривалим бажанням здобути популярність. Можлива глибока польсько-українська і українсько-польська співпраця вимагає самопожертви і терпіння, а навіть ще більше терпіння і ще більше самопожертви. Це поле для взаємних компромісів, де слід дивитися на користь і уникати будь-яких можливостей розпалення різкого вогню конфліктів. Тим часом, як завжди (напевно з обох сторін), є політики, які люблять розіграти часом “сильну карту” – а в обох країнах відомо, як легко розбудити гарячу дискусію, гарячі емоції та навіть гарячі суперечки — також охоче повертаються до історичних подій або культурних проблем. З обох сторін ми маємо одне й те саме – потенційно вбивчу суміш політиків, які можуть хотіти це використати, та так само у наших народах – „гарячих голів і сердець”, які швидко можуть розігріти емоції. Давайте завжди будемо старатися, щоб це були позитивні емоції, братерство і партнерство, але в жодному разі не ворожість або ненависть.